Історія підприємства
Рік 1895. У м. Кременець, Волинській обл. було збудовано чавунно-мідний ливарний та механічний завод фірми «Овадіс і К°». Його засновниками були підприємці Овадіс, Вайберг та Перельмутер. Вони працювали на паях, і щоб уникнути банкрутства об'єдналися в товариство під назвою «Фенікс» з правлінням у м. Санкт-Петербурзі. Склад правління: голова М.Л. Балабанов, члени правління Я.І. Утін, О.О. Ксенжапольський, М.Ф. Каріус та К.А. Ясинський.
На початку товариство «Фенікс» ремонтувало сільськогосподарський інвентар, виготовляло обладнання для переробки сільськогосподарської продукції, займалося чавунним та мідним литтям.
Коли постало питання про розширення виробництва, зіткнулися з проблемою придбання обладнання. На той час у Росії було дуже мало верстатобудівних підприємств. І тоді на початку 20 століття виникла ідея виготовляти на «Феніксі» найпростіші токарні та стругальні верстати. Але втілити в життя свої плани у м. Кременець товариству так і не вдалося – завадили бурхливі та непередбачувані події: революції, війни, перевороти.
Рік 1914. Влітку цього року розпочалася перша світова війна. Війська кайзерівської Німеччини вступили на територію царської Росії. Під натиском німецьких військ армія царської імперії почала відступати на Захід. Війна несла смерть, сльози, розруху і лягала величезним тягарем на плечі народу.
Страх за долю своїх капіталів змусив підприємців погодитись на евакуацію.
Рік 1915. Влітку цього року виробниче обладнання, велике лиття та моделі були завантажені на залізничні платформи та відправлені на Захід.
1 вересня поїзд прибув до кінцевого пункту свого призначення – станції Лубни, Полтавської губернії. Сюди приїхала і частина кваліфікованих працівників із сім'ями. З того часу й почалося життя заводу у місті на березі тихої річки красуні Сули.
Лубни підприємці обрали не випадково, міська промисловість та сільське господарство мали багато спільного з промисловістю міста Кременця: млина, Гуральня, цукрові та шкіряні заводи, великі поміщицькі землеволодіння. Були замовлення на виготовлення та ремонт різного інвентарю – плугів, борін, молотилок, вальців та інших необхідних речей.
На початку завод орендував приміщення приватної олійниці. Робітники, котрі приїхали з Волині, оселилися на приватних квартирах. Під час першої Першої світової особливо відчувалася відсталість російського верстатобудування. Тому виникла гостра потреба розширення цієї галузі промисловості. Почали шукати нового місця для будівництва заводу. Придбали велику ділянку землі у поміщика у південно-західній частині міста (сучасна територія заводу). Звідси було недалеко до залізниці та шосейної дороги на Київ та Полтаву. Поруч були розташовані й інші підприємства - "Механік" (сучасний завод "Комсомолець"), вовняна фабрика, млин.
Рік 1916. Будівництво перших корпусів заводу. Під одним дахом розмістилися ливарний, ковальський та модельний цехи. Окремо збудували механічний корпус. Почався випуск першої продукції.
Щомісяця завод випускав по 4-5 токарних верстатів з відстанню між центрами 1000 та 1500 мм., і стільки ж стругальних верстатів з корисною площею столу 1500х500мм. Обладнання механічного і ливарного цехів рухалося трансмісією від 12-сильного локомобіля.
Вимірювальними інструментами на заводі були лінійка, кронциркуль та нутромір.
Особливо тяжкою була робота у ливарному цеху. Формувальники одночасно виконували роботу заливників, вибійників та обрубувачів. Самі ж готували формувальну суміш, самі ж і прибирали формувальний майданчик. Цех давав одну плавку на тиждень. У вагранку завантажувалося 4-4,8 тонни шихти. Все робилося вручну. Єдиним засобом механізації у цеху був кран. Він пересувався, але рухали його мозолисті руки людей. Побутових умов не було жодних. Дим, кіптява роз'їдали очі та легені працівників. Робоча зміна тривала по 12 годин на добу.
Працівники заводу «Фенікс» були напівпролетаріями-напівселянами, усі мали домашнє господарство. Їм не вистачало політичних знань та організованості. Але минав час і робітники розпочали боротьбу за свої права.
Рік 1917. У лютому цього року було повалено царську монархію. Працівники заводу, зібравшись на мітинг одного весняного дня, вітали революцію. Було організовано Громадський комітет – орган влади, що складається з трьох осіб, двоє з яких були працівниками заводу «Фенікс» - Йосип Компанієць та Йосип Шпура.
Тоді ж на заводі "Фенікс" було вперше організовано профспілковий комітет. На вимогу профспілки міський Громадський комітет запровадив восьмигодинний робочий день, встановлював розмір заробітної плати, розбирав конфлікти між підприємцями та робітниками.
Рік 1919. У березні 1919р. завод «Фенікс» був націоналізований і передано у відання Полтавської губернської ради народного господарства. На зміну робочого контролю прийшло робоче управління виробництвом.
Рік 1921. Завод "Фенікс" перейшов на самостійну господарсько-комерційну діяльність. Через брак коксу, чавуну та інших матеріалів цього ж року роботу заводу було припинено.
Рік 1923. Директором заводу було призначено Мойсея Шурхіна.
Рік 1926. На початку року на заводі було створено партійну організацію, яку очолив ветеран заводу, модельщик Йосип Шпура.
1 листопада цього року на зборах колективу було ухвалено рішення дати заводу нову назву «Перший державний машинобудівний завод «Комунар».
Відповідно до першого п'ятирічного плану завод «Комунар» підлягав докорінній реконструкції та розширенню. Керівництво заводу наполягало на створенні верстатобудівного виробництва.
Рік 1927. Новим директором призначено Івана Новиша, колишнього кадрового робітника заводу «Механіка». Головним інженером призначено Сергія Шпаковського, колишнього співробітника управління Київського трамвая.
Під їх керівництвом велися розробки нового, досконалішого токарно-гвинторізного верстата.
Рік 1929. Виготовлено токарний верстат, якому дали модель К-29 після модернізації цей верстат назвали К-30. А далі верстату надали стандартизоване найменування – 1К617. Це був перший вітчизняний верстат із призматичними напрямними та малогабаритною коробкою передач.
Першою продукцією, яку відправили на експорт до Туреччини, був токарно-гвинторізний верстат моделі 1618 року.
Рік 1930. Колективом заводу випущено 334 верстати.
Рік 1931. Побудовано новий просторий механо-складальний цех, де розпочалося серійне виробництво верстатів, і лише за перше півріччя виготовлено 250 верстатів.
Цього ж року відкрито школи ФЗО (фабрично-заводського навчання), де протягом десятиліть готували тисячі токарів, слюсарів, модельників, формувальників та інших кваліфікованих робітників.
Рік 1941. Велика вітчизняна війна вогненним смерчем прокотилася містами та селами України. 21 серпня 1941р. надійшов наказ готуватися до евакуації. Підйомних засобів не було, верстати вручну витягували у проламані віконні отвори та вантажили на автомобілі та залізничні платформи. Зверху верстатів будували дерев'яні настили і там розміщувалися сім'ї працівників заводу. Завод «Комунар» був евакуйований до міста Саракташ, Оренбурзької області. Один із ешелонів очолював начальник відділу кадрів Баєрздорф А.П.Там у широкому степу, на голому місці, у найкоротші терміни було створено нове підприємство під назвою Саракташський верстатобудівний завод «Комунар», який там працює досі. Самовіддано в неймовірно важких умовах працювали люди, які виготовляють продукцію для потреб фронту.
Рік 1943. Після звільнення Лубена від німецько-фашистських загарбників був призначений новий директор А. Пахомов. У виробничих приміщеннях, що збереглися, комунарівці знову почали налагоджувати випуск верстатів. Обладнання стали привозити із різних областей країни. Тоді на заводі працювало 373 особи, переважно підлітки та люди похилого віку. Завод оголосили комсомольським будівництвом. Завод оживав, набирав темпів, і вже наприкінці 1944 року були випущені перші токарно-гвинторізні верстати нової моделі 1617 року. Підприємство знову стало чинним.
Рік 1948. Завод випустив більше нових верстатів, ніж у довоєнному 1940р. Крім верстатів також випускалися кінні культиватори, силосорізки, плуги, запасні частини до тракторів та комбайнів. Завод розширювався, було збудовано новий ливарний цех.
Рік 1957. З метою розвитку народного господарства держави перед заводом було поставлено завдання генеральної реконструкції та зміни профілю виробництва.
Гарний розвиток та оснащення ливарного, ковальсько-штампувального, інструментального, механічного та зварювального виробництва, наявність висококваліфікованих кадрів дозволили заводу перейти на випуск складнішого фінішного металообробного обладнання.
Для забезпечення випуску високоточних верстатів були створені метрологічна служба, вимірювальна лабораторія, виробництво виливків із кольорових металів та пластмас, цех гальванічних покриттів та термічної обробки.
Рік 1959. Випущено перший спеціальний шліфувальний верстат 3А423. Паралельно продовжувався випуск токарних верстатів моделей ЛТ-10, ЛТ-11.
Рік 1960. Освоєно випуск універсальних круглошліфувальних верстатів моделі 3А130.
На початку 60-х років було збудовано новий головний корпус площею 18000 кв.м., де було встановлено нове вітчизняне та зарубіжне обладнання.
Наприкінці 60-х років освоєно випуск нової гами універсальних круглошліфувальних верстатів і верстатів-напівавтоматів6 3У131, 3У132, 3У133, 3У142, 3У143, 3У144, 3М173, 3М175, 3. 3М131, 3М132 та інших.
Рік 2015. Святкування 100-річчя підприємства відбулося під гаслом «ПЕРЕМОГУ ЗДОБУВАЄ КОМАНДА!». У рамках святкування столітнього ювілею заводу велику групу працівників було відзначено грамотами Верховної Ради України, Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, почесними грамотами Кабінету Міністрів України та Полтавської обласної ради. Працівникам заводу присвоєно звання «Заслужений моторобудівник» та «Заслужений працівник промисловості України»